Єднаймося задля добрих справ

Війна, що тривалий час уже точиться на сході нашої країни, не тільки згуртувала українців у прагненні її синів і дочок щодо патріотичного відстоювання цілісності та суверенітету України, а й сколихнула хвилею людської допомоги військовослужбовцям, які служать у зоні АТО, та потерпілим жителям цих регіонів. Активно у волонтерський рух включилася й Овруччина: неодноразово вантажі із благодійною поміччю направлялися й досі направляються на схід. У деяких поїздках, зокрема, були голова районної ради Василь Налапій та заступник міського голови Андрій Гуденко, який возив гуманітарку на власному авто.

 Однією із перших з безпосередньої ініціативи Норинського сільського голови В. І. Бортника допомогу військовослужбовцям-землякам надала й тамтешня територіальна громада. Не так давно вантаж гуманітарки із Норинська у супроводі сільського голови було доставлено до Слов'янська. Про враження від цієї поїздки ми і попросили розповісти В'ячеслава Бортника.

- В'ячеславе Івановичу, страшно не було? Адже у кожній, навіть і безпечній, поїздці завжди є якась доля ризику. А Слов'янськ, хоч і під контролем наших військових, все одно у якійсь мірі їхати туди тривожно…

- (Посміхається). Страх у цьому контексті якось недоречний. Скажу щиро, про це навіть і не думалося, бо перед нами сьогодні нагальніші завдання - збереження миру й суверенітету держави. І для цього треба згуртуватися й зробити усе можливе і неможливе, бо Україна у нас - єдина, і саме у єдності наша сила, наша свобода і мир.

 Мої земляки, у тому числі і ті серед них, хто нині захищає схід країни, а це Сергій Ващук, Дмитро Антонков, Володимир Грищенко із Норинська, Олександр Єрохов із Підвелідників та норинчани Олександр Скрипник (до речі, був поранений) й Анатолій Сопко, які свого часу теж служили в АТО, декілька років тому виявили мені довіру, обравши сільським головою. З тих пір я в одвіті за кожного із них, тим більше за тих, хто сьогодні зі зброєю у руках відстоює державу.

- Допомога призначалася за принципом "свій за свого"?

- Можна і так сказати. Знаючи реальний стан забезпечення військовослужбовців, що нині знаходяться у зоні АТО, протягом двох тижнів громада нашої сільської ради збирала продукти харчування та теплий одяг для бійців 95-ї аеромобільної бригади, де служать наші земляки. Саме для них і був доставлений благодійний вантаж.

- І якою ж була поміч?

- Як мовиться, натуральною. Це, насамперед, те, що вирощується на садибах сельчан. Картопля, морква, цибуля, буряки, крупи, макарони, консервація певним чином урізноманітнять та покращать раціон захисників Вітчизни. Загалом було завантажено 5 тонн овочів, продуктів харчування та теплих речей, які дуже знадобляться їм у холодну пору року. Та, мабуть, найбільш дорогоцінним і особливим подарунком для земляків-десантників стали передані їм учнями та вихованцями місцевої школи малюнки, різні вироби та вітальні листівки із побажаннями перемоги і швидкого повернення додому живими й здоровими, бо вони зберігають у собі частинку тепла рідної домівки й, безсумнівно, додадуть їм наснаги у боротьбі із бойовиками. Це відчувалося із їхніх емоцій, міміки, радісної усмішки і задоволених облич. Та зібраний нами вантаж так і залишився б на місці, якби транспортом для його відвезення не пособив заступник голови та депутат обласної ради, нині уже народний депутат України Володимир Арешонков. За що я особисто та усі жителі Норинська, Підвелідників і Мощаниці щиро йому вдячні.

- Як буває у таких випадках, доброчинну допомогу збирають усім селом. Все ж таки, хто із односельців активно включився у цю акцію?

- До збору гуманітарки, отже і до захисту України, долучився кожен у міру своїх можливостей. Люди усвідомлювали, що невеличкими сільськими пожертвуваннями роблять велику справу задля єдиної і цілісної України. Якщо, приміром, старенька бабця спромоглася принести лише невеличку баночку повидла чи якусь там морквину, бо і сама часто-густо виглядає на допомогу, власним вчинком вона уже зробила багато. Тут швидше за все справа у милосерді, людяності і розумінні нашої спільної проблеми - допомозі армії. І за це усім їм щира подяка від мене особисто, як від сільського голови. Слова вдячності землякам просили передати й бійці 95-ї аеромобільної бригади.

- Чого найбільше, на Вашу думку, потребують "атовці"?

- Розмовляючи із бійцями, до великої честі їм, вони не скаржилися на труднощі і службу, проте потребують іще спальних мішків, теплих шкарпеток, рукавиць, светрів та термобілизни. Щодо продуктів харчування, то не зайвими були б цибуля, часник, повидло, цитрусові.

- А як Ви можете відмітити настрої військовослужбовців?

- Попри всі негаразди, які мають наші хлопці, вони не втрачають оптимізму і впевненості у перемозі. Їм притаманні високий бойовий дух, згуртованість, військова взаємодопомога і взаємовиручка. Повірте, це не пафосні слова, так воно і є, бо, як кажуть самі захисники, хто хоч раз побував у пазурах смерті чи бодай хоронив своїх товаришів, не може інакше, бо невимушено зв'язаний вузами відповідальності перед їхніми батьками і рідними, в одвіті за долю всієї держави.

- Яке враження  справили на Вас дорога і сам Слов'янськ?

- Близько 14 годин і понад 700 кілометрів шляху промайнули швидко. Ми проїхали Житомирську, Київську, Полтавську, Харківську області й нарешті прибули на Донеччину. Вражень, звісно, багато. Ця поїздка була особливою. Дорогою ми бачили мирне життя людей, їхню господарську заклопотаність, обози із численною гуманітарною допомогою, які направлялися на схід. І лише блокпости, які доводилося проїжджати, нагадували про неспокій у цих регіонах нашої держави. Зокрема, відчувалося це безпосередньо у Слов'янську, оскільки там проводилися ретельніші контроль та перевірка автотранспорту. Однак саме місто жило розміреним мирним життям: працюють практично усі заклади та установи, курсує транспорт, жителі займаються своїми справами. Єдиним дисонансом виглядає велика кількість військових на його вулицях. Ставлення до них у його мешканців, в основному, приязне, адже вони добре розуміють, що саме ці хлопці принесли мир та спокій у їхні оселі.

Бесіду  вeла Світлана КИРПА.

Повернутись