Хіба буває більшим біль, як той, коли батьки ховають сина…

«Хіба буває більшим біль, як той, коли батьки ховають сина…»

Перегуками братств шкільної паланки розпочалася лінійка на подвір’ї Листвинської школи. Загальношкільна родина вишикувалася, аби вшанувати пам'ять про свого «сина» Петра Івановича Радкевича, героя, що пішов з життя гідно, виконуючи свій обов’язок, захищаючи від ворога рідну землю…

Всі слова, всі виступи зводилися до єдиного лейтмотиву :

Цю війну зупинити треба,

І благайте усі однині,

Підіймаючи очі до неба,

Аби бути єдиній Вкраїні!

         Дорогою ціною далася Україні незалежність, ще дорожчою ми платимо нині за її збереження, за право бути вільною державою, за можливість гордитися тим, що ми, українці, - великий і нездоланний народ. «Сьогодні незалежність омита кров’ю наших земляків, - слушно відмітила директор школи Олена Никончук, – і ми нарешті усвідомлюємо, що немає нічого важливішого, як захист рідної держави, миру і спокою її громадян».

         Із хвилюванням, тривогою та співчуттям звертався голова адміністрації Валентин Бортнік до матері та дружини загиблого героя. «Ми щиро вдячні Вам за те, що Ваш Петро без усіляких вагань прийняв на себе страшний виклик ворога. Ви виховали справжнього сина : мужнього, безстрашного, самовідданого. Ніхто й ніщо не в силі замінити дітям батька, дружині – чоловіка, батькам – рідної дитини. Лиш пам'ять про нього житиме вічно в наших серцях».

         Як щиро й піднесено співали школярі Гімн України, як бринів голос кожного, хто згадував про Петра Радкевича, хто звертався до нього , до його бентежної душі поетичними рядками… Відчувалося, що біль родини розділяє кожен з присутніх. А ці сповнені відчаю слова лунали до тих, хто посягнув на святу українську землю :

                            Відступіться од нас, нечестивці,

                            Не потрібно нам різних заброд.

                            Не отара послушна, не вівці –

                            Ми великий і мирний народ!

                 

Повернутись