Мужніють діти на війні

Чомусь ці слова мого колеги, син якого щойно прийшов у відпустку із зони АТО, запали глибоко в душу. А поспілкувавшись зі своїм колишнім учнем, випускником 4-ї міської школи Олегом Козмуляком, зрозуміла :мужніють, дорослішають, а ще здійснюють докорінно переоцінку загальнолюдських цінностей.

Поняття дружби, відповідальності, громадянського обов’язку, які вже суттєво знівелювалися у нашому повсякденному житті, там, на лінії вогню, відроджуються з новою силою. Вони, наші діти, сини, чоловіки, загартовуються у боях, звикають до вибухів, пострілів, вчаться прощати тих, хто не розумів небезпеки «руського миру», водночас бути завжди готовим до пострілу в спину; відбудовують міста і села, які згодом знову можуть бути зруйновані. Вони ніби живуть в іншому вимірі, в іншому часі та просторі.

Згадую його школярем : виважений, спокійний, часом – бешкетуватий, як усі підлітки, але завжди готовий підтримати у вирішенні будь-яких побутових питань. Тому, коли я дізналася, що Олег пішов навчатися до Військового інституту Київського національного університету ім. Шевченка, аби згодом стати кадровим офіцером, то абсолютно не здивувалася. Дисциплінований, вихований, врівноважений, фізично загартований – саме таким і має бути військовий.

Успішно закінчивши обраний ВУЗ, Олег розпочав свою військову службу у 8-му армійському корпусі виконуючи завдання із топогеодезичного та навігаційного забезпечення військ Збройних сил України. В планах була служба у миротворчих військах. Але з початком антитерористичної операції на сході України всі плани кардинально змінилися.

У його послужному списку з початку окупації Криму майже вся Херсонська , а згодом і Донецька область (Дебальцево, Артемівськ). Олег достойно і професійно служив у найгарячіших точках сходу, виконуючи поставлені задачі. Сьогодні він – молодий, але вже досвідчений, загартований у боях капітан, під керівництвом якого опановують військові премудрості молоді й не зовсім молоді хлопці. І на ньому – вантаж великої відповідальності за життя і безпеку підлеглих, бойових товаришів.

Розмова з Олегом дається непросто : спогади не найприємніші, не кожна інформація може підлягати розголошенню. Важко чути, що не завжди знаходять наші хлопці підтримку у місцевого населення, що аж ніяк не сприяє підняттю бойового духу.

Однак є чітке усвідомлення важливості збереження суверенітету, недопущення розповсюдження тероризму, бандитизму, насильства на території рідної держави, що тягне за собою війна.

Олег Козмуляк, юний командир військової частини, на сьогоднішній день несе службу в Житомирі та чекає чергової ротації у зону АТО. Він впевнений, що правда на нашому боці, а отже, - вона неминуче переможе.

Коли матеріал уже був готовий до друку, випадково на вулиці я зустріла ще одного свого випускника, Олеговогооднокласника та бойового товариша Дмитра Гуза. Із запального, гарячого хлопця він перетворився на мужчину. Все ніби те ж саме : усмішка, відкритий погляд. Але усмішка – стримано-доросла, погляд глибоко осмислений. Ім’я цим радикальним змінам – Дебальцево.

Зі щемом стиснулося серце. Хлопці наші, соколята, ваша мужність і жертовність так потрібні там, на передовій. І вас так чекають у рідних домівках, у містах і селах всієї України. Бережи вас Господь, а ми молитимемось за вас щодня, щогодини, щохвилини.

Наталія Жураховська, вчителька,

завідувач сектором

з інформаційної діяльності

та комунікацій з громадськістю

апарату райдержадміністрації

Повернутись